найромантичніша робота Бруно відповідає своїй назві, незважаючи на те, що здебільшого пісні звучать як трибʼют тій музиці, яку він любить і якою надихався, альбом здається щирим мистецьким актом з ідеальним виконанням всіх аспектів, а те, що на ньому немає жодного фіта, які заробили Марсу таку шалену популярність нещодавно, цю чесність підкреслює
але без Андерсона, звісно, не те, ніби не вистачає саме його харизми, щоб ці треки не сприймались, як просто дуже майстерні кавери чогось ще кращого