Маючи аж два татуювання з обкладинками альбомів Конвердж, можу вважати себе супер фанатом, тож одинадцятий (чи по деяких розрахунках десятий) альбом хрещених батьків металкору я дуже чекав, особливо якщо взяти до уваги, що попередній сольний реліз вийшов майже 10 років тому. По синглах та загальному хронометражу одразу було зрозуміло, що це буде безжалісна безкомпромісна бійня, забігаючи наперед, так воно і є. Це легко їхній найважчий найсфокусованіший альбом з You Fail Me, де знайшлось зовсім трошки місця для перепочинку у вигляді інтерлюдії Beyond Repair, яка зручна поділяє платівку на дві половини. В першій несеться абсолютно лютий металізований хардкор панк, місцями навіть з елементами маткору, який має звичку зʼявляється в їхньому матеріалу деінде, а далі LINE дещо заповільнюється, дає собі змогу поекспериментувати, піти в сторону сладжу, пост-металу. І при тому все має якусь терміновість та наполегливість, чи то Джейкоб ділиться чимось інтимним, або розмірковує на більш глобальні соціальні теми, звучить він теж досі феноменально. Вони всі насправді, настільки ефектного, ефективного звучання у важкій музиці я й не згадаю за останні років пʼять: все максимально живе, ніби виконано гуртом в одній кімнаті, але має таку надзвичайну потужність, якої не чутно в самому відредагованому та скомресованому металі. Що тут можна сказати, Курт Баллоу — геній. У підсумку я дуже радію тому, що не відчув ні краплі розчарування, що це не Bloodmon: II, і що пора шукати місце для третього тату.
