I Promised the World

господи, як же я скучив за цим всім, ці подвійні гітари однаково натхнені шведським металом і пост-хардкором, ці дебільні зміни темпу, жахливі одночасно сухі та слиняві пікуючи вокали, фальшивий мелодраматичний спів, такі глибокі емфатичні тексти про всі труднощі життя, і, звісно ж, брейкдауни

не знаю, чи це така данина естетиці нульових, але звучить воно щось надто автентично, не за сучасними стандартами якості