Після років поневірянь й не найвдаліших повноформатників La Dispute змогли нарешті побудувати справжній монумент своїй творчості та додати достойного конкурента Wildlife в дискусії про їхній найкращий альбом. Ця робота — тріумф, впевнений і довершений, він має всі кращі елементи їхньої творчості, а ще презентує більший нахил в сторону пост-року, який їм надзвичайно личить. Саме у цих розлогих формах чіпкі вірші Джордана ще більше перетворились на самостійні цікаві оповідання, які переживаєш, рефлексуєш ближче до немузичних творів. До речі, вокал його теж зазвучав міцніше, хоча на двох попередніх платівках здавалось, що він перетворився на one-trick pony, а така манера стала швидко набридати, то тут його фірмове мелодекламування знов засяяло. Також на No One Was Driving the Car можна почути набагато більше досвіду експериментальних релізів гурту Here, Hear., особливо на акустичних піснях, кількість яких відносно збільшилась. Однак некороткий трекліст все ж домінований саме емо-композиціями в сухому звучанні пост-хардкору, з виразними рифами та динамікою, і на подив, виявилось, що цього аспекту теж не вистачало. Може й дійсно ніхто цю автівку не вів довгий час, але тепер здається квінтет з Мічігану знов за кермом.
не найбільший фанат того, як порційно релізився цей альбом
