Повернення дуету цих гострих на язик братів було невідворотним, надто плодючий сформувався ґрунт у хіп-хопі за останні роки, знов купа біфів, всі пишуть один на одного діси, як такий фестиваль міг пройти без Пуши Ті? Й це дійсно найбільша кількість неймдропів, що я чув на реп-альбомі, згадано всіх, завжди релевантно (дійсно досягнення, враховуючи, що їхній попередній повноформатник вийшов понад 15 років тому), нічого з цього не викличе нової хвилі батлів, але свій статус вони точно підтримали. З іншого боку є особиста історія того, як Торнтони втратили свою маму, як раз, це ріже по живому та зачіпає за нього. По продакшену Let God Sort Em Out наче розкидано по різних епохах, проте все звучить класно, унікально навіть, ніби не слідує якимись сучасними трендами. Обидва голоси неймовірні, десятки різних флоу, найцікавіші римовані схеми, що я чув за останній час; гості теж всі доречні та мають достатньо простору для блиску, деякі навіть забагато (Ф.В.). Загалом у цієї платівки є те, чого мені не вистачає в інших хіп-хоп релізах, точніше не є, а навпаки відсутнє, а саме філери, бо кожна пісня тут потрібна й по-своєму тягова, все запамʼятовуєш і в тексті кожної хочеться розібратися, хоч їх на подив дуже легко розібрати на слух. 10/10