Джастін Бібер завжди був too easy to hate: може через проклятий Baby, може через його загальну популярність, які не були б причини, мені цей хейт здавався перебільшеним і не дуже справедливим, бо він однозначно талановитий співак і музикант, як мінімум раджу подивитися відео, де він грає на барабанах. Але цей альбом… Я намагаюсь уникати цієї ледачої характеристики, що коли щось погане, то воно звучить, ніби було згенероване за допомогою ШІ. Однак ця безформна надмірна кількість пісень немає ніякого звʼязку, цілісності чи ідеї, яка могла б обʼєднати настільки різношерстний матеріал, який до цього ще й суттєво скаче в якості. Єдине, що на поверхні — чергові спроби Джастіна розібратися в собі, своєму ментальному здоровʼї та налагодити стосунки з дружиною, що у підсумку звучить, як дешевий акт жалості до себе.
