Починається з ляпаса, який одразу виводить з рівноваги, десь на півдорозі дає відпочити, а потім знищує вщент другим раундом. Я не очікував від гурту, який, здається, давно вже втратив свій момент, повернутися з таким потужним твором після попереднього невдалого повноформатнику Curia. Нарешті їм вдалось відкалібрувати цю комбінацію пост-блек металу, маткору та авангарду: все дуже впевнено, ніщо не розхитується, а тільки стає більш дивним протягом платівки. Хвороблива атмосфера нічного марення підкреслюється вдало дисонуючими гітарами та абсолютно божевільною грою на барабанах, але понад усе додає цьому вайбу невгамовний вокал, в якому хоч і не зрозуміти жодного слова, але ці емоції та натиск дійсно відчуваєш. Блукаючи по цих структурно непередбачуваних піснях не одразу помічаєш, як почав потопати в них, ніби в трансі, й на останніх двох ці рвані гітари настільки деконструюють звичні форми, як мимоволі здається, що цей альбом тобі наснився, що він не може бути реальним. Але він існує…